3.4. Основні напрямки утворення технологічних груп. Побудова групової операції

    В даний час методологія розробки ТП може бути представлена трьома основними напрямками:

1. Розробка одиничних ТП, коли ТП розробляються на кожну деталь.
2. Розробка типових ТП (метод розроблений проф. А.А. Соколовим), коли здійснюється класифікація деталей по декількох класах, кожний з яких характеризується певним ступеня технологічної подібності. Класи поділяються на групи відповідно до зростаючого ступенем подібності, для яких і розробляється загальний ТП.
3. Розробка групових ТП (метод, розроблений проф. С.П. Мітрофановим), коли класифікуються види робіт, що будуть проводитися з деталлю. Класифікація поступово уточнюється, поки не буде отримана група деталей, для яких при визначеній операції більшість деталей будуть технологічно однаковими.

    Найбільш прийнятним напрямком для комп’ютерно-інтегрованих виробництв є розробка групових ТП.

    Групова технологія - форма організації виробництва, що характеризується спільним виготовленням груп виробів різної конфігурації на спеціалізованих робочих місцях.

    Існують три основні напрямки реалізації методу групової технології:

1. Створення груп деталей (складальних одиниць) з циклом обробки (складання), що починається і закінчується на тому самому типі ТО.
2. Створення груп, що складаються з окремих детале-операцій, при незакінченому циклі обробки (складання).
3. Створення груп деталей (складальних одиниць), що має багатоопераційний технологічний процес, який виконується на різнотипному ТО.

    При групуванні деталей (складальних одиниць) по перших двох напрямках, тобто по окремих операціях, у групу підбираються деталі (складальних одиниць), які обробляються (складаються) на однотипному ТО, мають ряд ознак спільності і, насамперед, спільність базових і оброблюваних (що з’єднуються) поверхонь, тобто виконуваних операцій і переходів.

    При групуванні деталей (складальних одиниць) по третьому напрямку, тобто за необхідності створення багатоопераційного групового ТП, методика підбору деталей (складальних одиниць) у групу відрізняється від попередньої. Підбір ведеться з метою створення єдиної послідовності групових операцій.

    Груповими операціями вважаються такі, які проводяться на тому самому Т-обладнанні, на одному груповому швидкопереналагоджуваному (зі змінними наладками) пристосуванні, тими самими чи швидко змінними інструментами. Повторення в кожному ТП усіх групових операцій є необов’язковим. Деталі (складальні одиниці) різних типів, як правило, мають різне поєднання елементарних поверхонь, а отже, і різне поєднання технологічних операцій.

    Розглянемо основні випадки утворення технологічних груп.

    Перший випадок - утворення груп деталей (зб. одиниць) циклом обробки (зборки), що починається і закінчується на тому самому ТО, а також групи з незакінченим циклом обробки (зборки), деталей (зб. одиниці), яким обробляються спільно на одній операції, а на інших (якщо це необхідно) входять в інші групи чи виконуються по індивідуальному процесу. Цей випадок охоплює найбільшу кількість деталей і особливо ефективний, якщо ТП усіх деталей у даній групі одноопераційний.

    Другий випадок - деталі групи мають загальний багатоопераційний процес, виконуваний на різнотипному устаткуванні. У цьому випадку всі деталі даної групи проходять послідовно через усі детале-операції групового технологічного процесу, або по окремим необхідним детале-операціям, що забезпечують виготовлення деталі.

    Третій випадок - поєднуються деталі декількох груп, що мають спільність ТП, виконуваному на різнотипному устаткуванні. У цьому випадку мають місце не тільки детале-операції однієї групи, але на окремих технологічних операціях обробляються деталі декількох груп.

    В другому і третьому випадках обробка деталей звичайно ведеться на устаткуванні, розташованому в порядку послідовності операцій, із застосуванням на кожній операції групових пристосувань і накладок, а якщо необхідно, то і спеціалізованого устаткування, що забезпечують після незначної підналадки обробку партіями будь-яких деталей групи. Ці два випадки створюють сприятливі умови і є основою для створення ГВС.

    Процес групування складається з двох послідовних етапів.

    На першому будується матриця деталь-ознака (або деталь -- операції ТП) розміром [M·N]

,

де M - кількість рядків, що відповідає числу деталей, які піддаються групуванню;
N - кількість стовпців, що відповідає числу ознак (операцій ТП).

    Елементами матриці є кодові значення ознак (операцій ТП).

    На другому етапі визначається число співпадаючих ознак (операцій ТП) для кожної пари деталей:

    K_ij = P₁ - P₂, де P₁ - загальна кількість ознак (операцій ТП);

P₂ - кількість незбіжних ознак,

і будується квадратична матриця: